А час ішов.... А час ішов не так колись, в дитинстві, Не так летіли безтурботні дні... Усе пройшло... Лиш спогад залишився, Себе, маленьку, бачу вдалині... У метушні проходять наші роки, Не все встигаєм, в вирі біжучи. Переживання... Розпач... Біль... Н

А час ішов не так колись, в дитинстві,

Не так летіли безтурботні дні...

Усе пройшло... Лиш спогад залишився,

Себе, маленьку, бачу вдалині...

У метушні проходять наші роки,

Не все встигаєм, в вирі біжучи.

Переживання... Розпач... Біль... Неспокій...

І спішимо кудись... Але куди?

Так мало любим, мало так прощаєм,

Не покидає довго біль образ...

І поспішаєм, знову поспішаєм...

В туманне майбуття нас кличе час.

Буденність, справи, вечір, знову ранок,

І так щоденно, майже змін нема.

Упевнено роки всі наші кануть,

Ідуть безповоротно в забуття.

Дитинство, юність, навчання, робота,

Сім’я, обов’язки, просторий дім...

Не забуваймо у своїх турботах

Підняти погляд в синю далечінь.

Спасибі, Господи, за день прожитий,

За рідних, близьких, їх тепло, любов.

Навчи мене, прошу, життя любити,

З Тобою бути кожен день разом.

Навчи мене робити світ добрішим,

Навчи прощати, сміло йти вперед.

В цім світі я займаю певну нішу,

Дай не впустити цей життя момент.

А час метелицею злісно віє,

Не тягнуться, летять нестримно дні...

Фотоальбом гортаю, й ностальгія

Солодко-млосна глибоко в душі...

Нехай! Нехай вже юність проминула...

Нехай! Жорстокий не спинити час…

А я щаслива! Я долаю бурі,

Маяк горить яскраво, не погас!

А поруч - близькі,дорогі і рідні,

Життя прекрасне, хоч, бува, й складне.

І хочеться прожити його гідно,