Кажуть, час - це той лікар, що може загоїти рани

Кажуть, час - це той лікар, що може загоїти рани,

Може стерти із пам'яті дати, слова, події

І змінити всі погляди, наміри наші і плани.

А буває, що гаснуть із часом останні надії.

Час - невпинний. Про свій хід він нас не питає.

Хто устиг, а хто ні - час немає назад вороття.

День за днем, рік за роком він в нас назавжди забирає.

З часоплину того і складається наше життя.

Але час не всевладний. Йому не під силу стерти

Ті події, що стались дві тисячі років назад,

Як Голгофа стрічала Христа, де Він мусив померти

На одному з хрестів, що піднялись у пам'ятний ряд.

Час безсилий і рани Христа заживити.

Вони й досі є доказом того, що Він пролив кров,

Щоб могти і донині всіх грішних прощати й любити,

Хто б до Нього в спокуті провин всіх своїх не прийшов.

Так, ця мить - поза часом. Вона йому непідвладна.

Мить єднання із небом спасенної Богом душі.

Як тоді, так і зараз оця мить така є відрадна,

Бо сягає у вічність, не маючи більше межі.

І надія спасенних ніколи уже не згасне,

Як би грізно її не залякував знищити час.

Адже їм приготоване Місто у небі прекрасне,

До якого всім серцем своїм вони линуть щораз.

Але все ж, час невпинний. І це треба всім пам'ятати.

З його плином так швидко проходить все наше життя.

Як же встигнути треба нам шлях до спасіння впізнати!

Як же треба не втратити нам оту мить каяття!

Бог дарує усім і сьогодні в Ісусі спасіння,

Та тепер все залежить - задумаймось! - тільки від нас.

Бо було вже Різдво і розп'яття, було й Воскресіння.