Тебе я бачу, Боже, всюди

Тебе я бачу, Боже, всюди,

В проміннях сонця, у росі,

Чому не помічають люди,

В якій Ти величі й красі?

Прекрасне рук Твоїх творіння,

Усе предивно Ти зробив,

Життя із пороху і тління

Ти у природу помістив.

Все неповторне і чудесне,

Оригінальне і просте,

Величне, світле і небесне,

Наповнене і не пусте.

Усе хвалу Тобі складає,

І пісня слави полетить,

Про Бога все оповідає,

Ну а людина... все мовчить.

Коли вдивляюся у небо,

Я бачу очі там Твої,

Розповідаєш Ти про Себе,

Про таємниці всі Свої.

Про плани вічні і незмінні

Твій голос тихо говорив,

Про те що люди є нетлінні,

Ти вічність в серце їм вложив.

Про те як вічною любов'ю

Навіки їх Ти полюбив,

Як їх обмив Своєю кров'ю,

Як на хресті за них висів.

І бачив я сумну картину,

Як Батько голову схилив,

Як зажурився за людину,

Рукою сльози затулив.

І ніби стихло все творіння,

Перед Царя до ніг прийшло,

Сумне, печальне голосіння,

І небо плакать почало...

Скажи, ну як можна мовчати,

Коли ти бачиш цю любов,

Яка тебе хоче прийняти,

В надії жде, щоб ти прийшов.

Лиш на секунду зупинися,

Він серце дасть тобі нове,

Прислухайся, не відвернися,