Заспівала осінь серенаду

Заспівала осінь серенаду,

Що в очах не втримати сльозу.

Божий Син зайшов у виноградник,

Щоб зібрати урожай з лози.

Пожовтіле листя облетіло

І на землю килимом лягло,

Під ногами тихо шелестіло

І осіннім дихало теплом.

Йшов Ісус легким, повільним кроком

І листочки засушені збирав,

А сердитий вітер ненароком

З рук Його те листя виривав.

-Де ж плоди, де ж виноград дозрілий,

Навіть запаху приємного нема.

О, невже всі грона облетіли

І плодів шукаю я дарма?

Я ж ростив, Я поливав росою,

Соком наливаючи гілки…

То ж хіба осінньою порою

Плід не пригорну Я до руки?

Тут озвалась гілочка тоненька,

Кілька грон гойдалося на ній.

До Христа промовила тихенько

З тугою і болем кілька слів:

-По весні був дуже сильний вітер,

Виноградник наш він зачепив,

Молоді зламав, крихкі ще віти

І зелене листя геть оббив.

Пам’ятаю шаленіла злива,

Чорна хмара висипала град,

Землю чорну білим килимом встелила,

Візерунком став зелений виноград.

Я тремтіла і ховалася від вітру,

Прикривала листям ягідки…

Шквал життя зуміла пережити,

Проганяючи сумні, як ніч, думки.

Сонце припікало невблаганно –

Біля серця болем запекло

Я молилась ввечері і зрання

І тоді, як сили не було.

Час пройшов – і вдарили морози,

Я трималась поки було сил.

Льодом, виноград вкривали сльози,

Дощ осінній в душу моросив.

Мій Ісус тебе я зачекалась

Вибач, що так мало зберегла.

Я з життєвою стихією змагалась

Соком правди стала в морі зла.

Осінь попрощалась з жовтим садом

Їй у слід лиш вітерець подув…

Кілька грон достиглих винограду