А час ішов не так колись, в дитинстві,

Не так летіли безтурботні дні...

Усе пройшло... Лиш спогад залишився,

Себе, маленьку, бачу вдалині...

У метушні проходять наші роки,

Не все встигаєм, в вирі біжучи.

Переживання... Розпач... Біль... Неспокій...

І спішимо кудись... Але куди?

Так мало любим, мало так прощаєм,

Не покидає довго біль образ...

І поспішаєм, знову поспішаєм...

В туманне майбуття нас кличе час.

Буденність, справи, вечір, знову ранок,

І так щоденно, майже змін нема.

Упевнено роки всі наші кануть,

Ідуть безповоротно в забуття.

Дитинство, юність, навчання, робота,

Сім’я, обов’язки, просторий дім...

Не забуваймо у своїх турботах

Підняти погляд в синю далечінь.

Спасибі, Господи, за день прожитий,

За рідних, близьких, їх тепло, любов.

Навчи мене, прошу, життя любити,

З Тобою бути кожен день разом.

Навчи мене робити світ добрішим,

Навчи прощати, сміло йти вперед.

В цім світі я займаю певну нішу,

Дай не впустити цей життя момент.

А час метелицею злісно віє,

Не тягнуться, летять нестримно дні...

Фотоальбом гортаю, й ностальгія

Солодко-млосна глибоко в душі...

Нехай! Нехай вже юність проминула...

Нехай! Жорстокий не спинити час…

А я щаслива! Я долаю бурі,

Маяк горить яскраво, не погас!

А поруч - близькі,дорогі і рідні,

Життя прекрасне, хоч, бува, й складне.

І хочеться прожити його гідно,

Кажуть, час - це той лікар, що може загоїти рани,

Може стерти із пам'яті дати, слова, події

І змінити всі погляди, наміри наші і плани.

А буває, що гаснуть із часом останні надії.

Час - невпинний. Про свій хід він нас не питає.

Хто устиг, а хто ні - час немає назад вороття.

День за днем, рік за роком він в нас назавжди забирає.

З часоплину того і складається наше життя.

Але час не всевладний. Йому не під силу стерти

Ті події, що стались дві тисячі років назад,

Як Голгофа стрічала Христа, де Він мусив померти

На одному з хрестів, що піднялись у пам'ятний ряд.

Час безсилий і рани Христа заживити.

Вони й досі є доказом того, що Він пролив кров,

Щоб могти і донині всіх грішних прощати й любити,

Хто б до Нього в спокуті провин всіх своїх не прийшов.

Так, ця мить - поза часом. Вона йому непідвладна.

Мить єднання із небом спасенної Богом душі.

Як тоді, так і зараз оця мить така є відрадна,

Бо сягає у вічність, не маючи більше межі.

І надія спасенних ніколи уже не згасне,

Як би грізно її не залякував знищити час.

Адже їм приготоване Місто у небі прекрасне,

До якого всім серцем своїм вони линуть щораз.

Але все ж, час невпинний. І це треба всім пам'ятати.

З його плином так швидко проходить все наше життя.

Як же встигнути треба нам шлях до спасіння впізнати!

Як же треба не втратити нам оту мить каяття!

Бог дарує усім і сьогодні в Ісусі спасіння,

Та тепер все залежить - задумаймось! - тільки від нас.

Бо було вже Різдво і розп'яття, було й Воскресіння.

Для всього свій час під небом,

Усьому своя пора,

Для тебе, мій друже, й для мене,

У Бога є воля Своя.

Все буде у свою пору,

Нікуди лише не спіши,

Цінуй те, що маєш сьогодні,

І знай так не буде завжди.

Бог має для кожного план,

Найкраща Господня воля,

Довірся лише Йому,

І буде щасливою доля.

Сьогодні ти маєш усе,

А завтра-не знати як буде,

Дякуй за все Христу,

І знай Він тебе не забуде.

Живеш на землі не дарма,

Створив тебе Бог прекрасним,

Служи тут усім для Христа,

І матимеш, друже, щастя.

А завтра...Туди не спіши,

Все буде у свою пору,

Скажи лише Богу слова: