Iсус в сердцях людей посiяв

Добра та iстини зерно,

I про врожай славетний мрiяв,

Та дружно не зiйшло воно.

Одне зерно покрав лукавий,

Щоб не зiйшло добро в серцях

Натомiсть, для своєї слави

Бур'ян посiяв гpiх i страх.

Друге-упало на камiння,

Та дуже мало там землi

Слабке вдалось його корiння

Зiв'яли паростки малi.

 A iншi у терник упали,

Де терен пагони пустив,

Ледь-ледь з землi попроростали,

Густий терник їх заглушив.

Лиш тi, що в чисте серце впали

В любовi й вiрi проросли,

Коли жнива святi настали,

Врожай у сто разiв дали.

Свої серця готуйте люди,

Щоб iстини зерно прийнять.

Щоб праведний врожай повсюди

В дворі Кайяфи шум і крики,

Туди прийшла вся знать в ту мить,

Всі книжники й земні владики,

Щоб там Ісуса осудить.

Ісус - Син Божий там томився

В тяжких знущаннях,ледь живий.

Петро в дворі сидів і грівся,

Вогонь той був йому чужий.

Ось каже та, що грілась з ними:

" з Ісусом ти ходив завжди."

Та він відрікся перед всіми

"Про що говориш,відійди."

І друга каже ту ж новину,

Що майже цілий двір почув:

"Оцей ходив з Назарянином,

Він з Ним усюди й завжди був."

Петро твердив:"повір, від віку

(І присягатися почав)

Незнаю Того Чоловіка,

Його ніколи я не знав."

І незабаром було знову,

Хтось третій ще заговорив:

"Про те свідкує твоя мова,

Ти з них також, ти з Ним дружив!"

Петро і клявся і божився,

Біда надходить, він це знав,

І ось коли він зажурився,

Враз чує, - півень заспівав...

Згадав Петро слова пророчі,

Свою обіцянку згадав,

Сумління жалю серце точить,

Він гірко плакав і ридав.

І ми з тобою, любий друже,

Пориви маєм до добра,

Хай Бог боронить,щоб не стати