Людина живе і накреслює плани:

Зроблю, побудую, поїду, прийду...

 "Сьогодні"- це наш день, а "завтра"- настане...

Ніхто не очікує смерть чи біду.

І кожна людина пилинка у полі:

Росте, розцвітає, щоб дати свій плід.

І всі ми залежні від Божої волі,

В земному житті залишаємо слід.

Хто слово, хто дерево, дім чи стежину,

Важливо, щоб пам'ять достойна була.

А кожен по-своєму йде до вершини

І тінню за ними слова та діла...

В житті є долини, і гори, і межі,

Святкові дні сонця і ночі тривог.

Без Бога, чи з Богом- від нас це залежить,

А долю вирішує Праведний Бог.

І пізньої ночі, і ранньої днини

Він Сам береже нашу душу і плоть...

Затремтіло листя на березі,

Вітер розгойдав її гілля...

А по серцю, наче гострим лезом,

Хлопчика прорізали слова:

"Можна, я не вмру іще сьогодні?-

В санітарки тихо запитав,-

В мами день народження вже скоро,

Я дарунок їй приготував.

Хочеться порадувать матусю,

І сказати, що найбільш її люблю.

До неділі я дожити мушу,

Можна, я сьогодні не помру?"

У Галини ноги підкосило,

На обличчя глянула бліде,

Біля хлопчика на ліжку скраю сіла,

Й пригорнула до своїх грудей.

Що йому, сердешному, сказати?

Слів для втіхи вже й не підбере.

Тут, в палаті, ще таких багато,

Хоч живі, та кожен смерті жде.

У Галини серце аж здригалось,

Наче на березі жовтий лист.

"Доживеш,-крізь сльози пршептала,-

Ти до Бога, синку, помолись."

По голівці провела рукою,

Вже давно на ній волоссячка нема,

А душа тремтіла вся від болю:

"Як же мама лишиться одна?

Як їй пережити втрату сина?

Боже, дай їй сили та потіш."-

У думках молилася Галина,

До дверей прямуючи скоріш.

Вже давно працює у лікарні,

Але звикнути все ж так і не змогла.

Та й чи звикнеш, коли тут вмирають

Діти на очах майже щодня.

...Тиждень проминув. Дожив хлопчина

До неділі, й маму привітав,

Пригортала міцно свого сина,

Сльози лиш бриніли на очах.

Кілька днів минуло від неділі,

Й обірвалось хлопчика життя,

Ніби плід, ще зовсім недозрілий,

Наче в полі скошена трава...

**************

А у нас - комп'ютери, айфони,

В космос вже й туристи долетять,

Де не глянь - стоять краси салони,

Та не в силі ми продовжити життя.

Хоч прогрес в науці є великий,

Все ж не можемо хвороб перемогти,

Смерть приходить тихо й непомітно,

Й не втечеш уже з її руки.

То ж чому, скажи, живеш на світі,

І в яке прямуєш майбуття?

Молодий ти чи в роках вже літніх,

Знай, не вічне на землі життя.

День пройде, його не повернути,

Дорога хай буде кожна мить.

Пам'ятай, що є на світі люди,

Які хочуть хоч би день прожить.

Хай не буде в серці нарікання,

Бог для тебе все найкраще дав,

Й жде лише одного - покаяння,

Щоб Йому життя своє віддав,

Й дякував за кожен день прожитий,

За безмежну Господа любов,

Бо за тебе помирав Спаситель,

І пролив Свою невинну Кров.

...Жовтий лист з берези облітає,

Чорну землю, наче килим, вкрив...

Друже мій, Ісус тебе чекає,

Схиляється сонце на захід

Все ближче до вечора йде.

Так наше життя на землі цій,

Неначе той промінь, мигне.

Пильнуймо свої ми дороги,

Готовими будьмо завжди,

Бо кожного часу на землю

Спаситель наш може прийти

Готових Він візьме з Собою,

В кого вогонь горить у каганцях.

А у кого це світло погасло,

Того обгорне темрява і страх.

Силкуйтесь іти в цьому світі,

Де стежка вузенька веде..

Бо знаєм, широка дорога

У пекло людей приведе.

Це все є описано в Слові,

Хто Біблію в серце складе,

Перевірить себе, як рентгеном,

Той в Господі щастя знайде.

Тоді лиш душа заспіває

Мелодію слави й хвали,

Наповниться радістю серце,

Життя кольорове, то сум, а то радість,

То горе і сльози, то щастя і сміх,

То сонечко сяє, легесенький дощик,

А то темні хмари і блискавка, грім.

І знову веселка, і знову все добре,

Та завжди не буде так, друже, в житті,

Життя кольорове, воно світле й темне,

Воно не таке, як порою, здається, тобі.

Життя - піаніно, тут клавіші різні,

І чорні, і білі бувають вони,

Та музика справжня поллється лиш тільки,

Коли доторкнемось до цих і до тих.

Життя - це струмочок, воно весь час в русі,

Так швидко й нестримно минають роки,

Живи і радій, поки юність з тобою,

Поки ще на скронях нема сивини.

Життя, ніби пташка, воно має крила,

Й коли прийде час відлетить в одну мить,

Тому неважливо старий чи дитина,

Нам всім так потрібно добро поспішити робить.

Життя, ніби човник, є старт і є фініш,

І щоб нам до цілі вдало дійти,

Потрібні старання, потрібні зусилля,

Потрібно долати всі бурі, шторми.

Життя, ніби потяг, на станціях люди

Заходять все нові і нові до нас у вагон?

Хтось з нього виходить, так, значить, потрібно,

А ми знову їдем вперед, залишивши перон.

Життя... Воно різне, воно кольорове,

З чим ще порівняти я зможу його?

Воно ніби пара, як бульбашка мильна,

Зникає, як, ніби, й не було його.

Життя дане Богом, життя - це служіння,

Отож, присвяти ти його для Христа,

А Бог допоможе і буде з Тобою,

Життя – несходжена дорога, ніхто її кінця не знає.

На ній є смуток і тривога, і  радість іноді буває.

Таким важким воно здається, багато труднощів до болю,

Не раз заплакати прийдеться під тягарем своєї долі.

Не раз, немов в пташиній клітці, до неба хочеться піднятись,

Як риба та, що б’ється в сітці, не хочем з долею змирятись.

На долю часто нарікаєм,  що так безжалісна над нами.

І часто душу огортаєм гіркими горя пеленами.

Для чого плакати й зітхати? Про нас Отець Небесний дбає

І кожен день нам так багато Своєї милості являє.

Він відчуває наші болі, коли прийде до нас тривога

І без Його святої волі не може статися нічого.

Йому довіритися треба, а Він самих нас не залишить

І в славний час візьме до неба, де нас обійме та потішить.

А це життя для того дане, щоб в нім ми Господа пізнали

Тоді нам тільки  стане ясно чому ми на землі страждали.

Життя – несходжена дорога і хоч страждань на ній багато,

Мені здається інколи: життя

Потрібно мірять не роками,

А тим, що ти зробив за дні буття

Своїми щедрими руками.

Буває так, що хтось прожив життя

Коротке, як травнева злива,

Бо дні-земні, немов стріла летять,

А кажуть, що прожив щасливо!

Христос вказав для нас життя-мету,

Яка приносить справжнє щастя:

Шукайте неба та служіть Христу:

Життя без цілі — бідне! Страшно жити

Без боротьби за щастя для душі.

Ой, скільки в світі сліз гірких пролито!

Тому що «не подумав, поспішив…»

Хто руку положив свою на рало,

Назад уже свій зір не повертай.

І навіть в час, коли сутужно стало,

Іди вперед — у тебе є мета.

Щасливий той, хто хрест несе покірно,

Кому Голгофа — в царство компас вірний.

Кому Христос тепер спасінням став!

А з Ним завжди так радісно і любо,

Він знає все — обійме, приголубить…

Пливе життя бурхливою рікою

Й не зупинити нам його й на мить.

Приносить нам, то радість, то тривоги,

І серце з болю так бува щемить...

Нелегка є життєва ця дорога

Нелегко проти течії пливти.

І так буває, що нема вже сили,

Й невзмозі все сама перенести.

Та Бог про це давно уже подумав,

І щоб в житті завжди не сумувала ти

Він дарував тобі прекрасних друзів

Тож ними у житті ти дорожи.

Ти з ними можеш розділити радість,

Ти з ними можеш розділити сум,

Ти з ними можеш весело співати,

Бо ти частинка їхньої душі.

Тож незабудь подякувати Богу,

За друзів всіх які у тебе є.

І знай, що ти також для когось,