Віра (діалог з Богом)

– Я не хочу жити…

– Я тебе люблю.

– Серце вщент розбите…

– Я його зцілю.

– Я така нещасна…

– Ну ж мо, витри сльози,

   Сонце моє ясне.

– Далі йти не в змозі,

   Шлях, мов купа скла.

– Я тебе в дорозі

   Збережу від зла,

   Ноженята босі

   Ніжно залікую.

– Я у цій пустелі

   Все життя звікую.

   Терни лиш і скелі,

   І пісок, і спека.

   Ворог скрізь чатує…

– Я твоя безпека…

– Бог мене не чує…

– Чую все чудово.

– І не бачить певно…

– За своє ти знову!

– І ось так щоденно…

– Досить нарікати!

– Хочу я молитись…

– Нащо зволікати?

– Та слова тікають,

   Що сказать не знаю…

– Я тебе з словами

   І без слів приймаю.

– Я ні в чім не винна!

– Я і не виню,

  Я тебе дитино,

  Як ти є, ціню.

– Ти прости, як можеш…

– Можу і прощаю.

– Всі гріхи приношу.

– Я усі приймаю.

– Всі, всі, всі?

– Звичайно,

  До одного всі.

– Як тепер тут гарно,

  Терну між й пісків.

  Я так хочу пити!

– Пий, моє дитя.

– Я так хочу жити!

– Я твоє життя.

– Я так, Боже, хочу

   Далі крокувати,

   Ні на крок не збочить,

   Радісно співати.

– Руку дай, маленька,

   Ще не близько йти.

– Що, як шлях далекий,