Як хочеться у небеса,

Де радість вічна, неземна,

Де спокій вічний й мир небесний,

Де мій Христос з мертвих  є Воскреслий!

Тут на землі душею плачу,

Страждаю і томлюсь, зітхаю..

Але, очима віри, небесну радість  бачу,

І часто сльози витираю...

Тут на землі гріх і неправда,

Злоба, ненависть та нещастя -

Одна гріховна темнота!

Бо тут пристол диявола....

Тому прошу, Господь, Тебе!

Збільш віру Ти в мені живу,

Нехай вона мене веде

У вічну радість та святу.

Щоби на серці легше стало,

Світило світло із душі,

І шлях спасіння показало,

Тим, що живуть у темноті.

Бо Ти грядеш Господь, я знаю!

Й за вірними скоро прийдеш.

Ти своїх  діток забереш,

У вічну радість уведеш.

Тож, Господи, дай сили й віри жити,

Щоб в святості Тебе зустріти.

Сказати: " Господи, гряди!

Скоріше вірних забери!"

Щоб Ти мене з Собою взяв,

Й ту радість вічну показав,

Щоби я горя вже не знав-

Тебе там вічно прославляв!

А ти, мій друже, вже готовий,

Зустріти Господа Христа?

Війти в Єрусалим той новий -

Вічного, царів царя?

Задумайся: куди ідеш?

І як ти вічність проведеш?

Підеш у радість, чи туди,

Де будуть всі гріха раби?

 Тому бажаю я тобі:

Ісуса в серце ти прийми!

Покайся щиро й для гріха помри,

Як манить душу голубінь небес,

Як хочеться мені злетіти вгору,

Піднятись вище, ніж гірський хребет,

Що ледве вдалині осяжний взору.

Як хочеться мені забути біль,

Нічні зітхання і гірку сльозу,

Та досягти в стрімкім пориві ціль –

Таку жадану, чисту, неземну,

Щоб злитися в блаженному єднанні

З Христом моїм у вічній красоті.

Як хочеться мені в цей час останній

Прожити кожен день у чистоті,

У святості і у святих стремліннях,

В моліннях щирих вічному Творцю,

У прагненні небесного нетління,

Ніяке слово, думка, грішне діло.

Ніщо нечисте...Чуєте брати?

Усе гріховне, сестри, треба щоб згоріло.

Ніщо нечисте в небо не ввійде!

А щоб згоріло, то вогонь потрібний.

А наш Господь ось-ось уже гряде!

Із Ним залишиться лиш той, хто до Нього подібний!

Хто зріс у образ Господа Христа,

Хто став на Іісуса духом схожий.

Хто не відкинув на землі свого хреста,

І не пройшов життя, як просто перехожий.

Ніщо нечисте...Я задумалась на мить-

А як же очищатись, освящатись?

І як життя на цій землі прожить,

Щоб потім Господу достойним показатись?

Гріховна плоть, небажані думки...

Слова, що мимоволі вилітають.

Як тільки переможені одні гріхи,

То інші мир і спокій забирають.

А хто живе по духу, не грішить

І плоть над ним уже немає влади

Я часто думала:"Ну як же так прожить"?

І Бог говорить:"Вогонь потрібний для гріховноі природи".

Вогонь потрібний! Подумки здригнулась.

Який вогонь моій душі потрібний,

Щоб я у Божу святість зодягнувсь,

Щоб став я до Христа подібний?

Вогонь попалить все сміття навкруг:

Усі думки про спокій, мир, достаток,

Стривожить серце, сколихне мій дух,

Торкнеться навіть плоті наостанок.

Усе, що дороге в твоім житті,

Що вище Бога і Його служіння

Вогонь попалить! Ти не плач тоді,

Бо це лиш для твого спасіння.

Ми часто думаєм про небо, про Христа,

Ми часто хочемо уже в свою Вітчизну,

Нехай же істина не лишить нас одна:

Туди ввійде лиш тільки те,що чисте.

Ніщо нечисте в небо не ввійде!

А я так хочу в моє рідне небо!

Нехай же і в моє життя прийде

В небеса святі, прекрасні, чисті,

Де нема ні горя, ні журби,

А завжди звучать пісні врочисті,

Вірою мандруєм ми туди.

Знаємо, що там усе прекрасне,

Місто там нетлінне, золоте;

І його там світло й ясно

Освітляє Божеє лице.

Там ніколи вже не буде ночі,

Хмари не закриють світла дня,

Наяву побачать наші очі

Славу й велич Господа Христа.

Там біди не станеться, нещастя,

Не впаде з очей гірка сльоза,

Бо там вічна радість, спокій, щастя,

Царство миру, правди і добра.

Але ці святі оселі неба

В недоступній тілу вишині.

Скільки ж, скільки сили мати треба,

Щоб здолати тяготу землі?

Стати вище за буденність світу,

Подолать земную марноту,

І, довірившись словам завіту,

Все віддати Господу Христу.

І хоч це нелегко і непросто,

Бо живем ми тут, де сила зла

Людські душі так нещадно косить

Й скільки іх в загибель завела.

І лиш той, хто віддався Богу,

Ввірив серце Господу Христу,

В Ньому має силу й допомогу,

Як хочу я я скоріше в небеса

Як хочу я цю Землю вже покинуть

І бути там, де неземна краса,

Де моєму Творцю пісні все линуть.

Як хочу я покинуть край земний,

Проклятий Богом і людьми проклятий,

Я хочу бути, де мій Бог святий,

Де для душі живоі буде свято.

Бо так стомилася уже душа моя,

Від цього світу вже вона стомилась,

Від злості і невір'я, чуток, обмовлянь.

Невже для цього я на Землю народилась?

Як я стомилась від земних тривог.

Якби ви знали, як я хочу в небо!

Де Батько мій, Спаситель мій і Бог

Утре сльозу і пригорне до Себе.

Як часто я підношу зір увись,

Та розумію, що потрібно жити.

Господь говорить:"Ти, дитя, кріпись,

Бо ти ще маєш на землі світити."

А я так хочу вже забути про печаль.

Про втрату близьких, серцю найрідніших;

Про те, що не повернеш, але жаль;

Про те, як провожала дальніх, ближніх.

І я б на цій Землі не прожила,

Якби не Ти, Господь мій і Спаситель,

Любов Твоя мене завжди вела,

Ти вірний друг, в скорботах Утішитель.

Любов'ю лиш Твоєю я живу.

Твоя любов від зла оберігає,

В житті, як в морі, впевнено пливу,

Бо мій Спаситель поруч - твердо знаю.

Ніщо у світі не відлучить вже

Мене від Божоі всесильноі любові

Ій не знайти кінця і не знайти межі,

Вона доведена ціною крові.

І Ангели не зможуть відібрать,

І сили, і Початки не відлучать

Любові не віднімуть смерть і ад,

Гоніння й утиски нас з нею не розлучать.

Я дякую, мій Боже, за любов

Якою в світі цім лише тримаюсь.

Любов Христа, Його пролита кров-

Лиш ними я живу, лиш в них зміцняюсь.

Як хочу я скоріше до Христа

Не дорожу земним я анітрохи.

І хоч ще молоді моі літа,

Я в небо направляю своі кроки.

Якби ви знали, як я хочу в небеса!

Сльоза з очей моіх ніколи не всихає.

Як хочу я побачити Христа!

Про цю краіну сказано багато,

А скільки переспівано пісень.

Але вона така, така багата,

Душа до неі лине кожний день.

Про цю краіну говорили здавна,

Від праотців, від перших ще людей,

Що є вона така, такая славна,

В ній сонце вже ніколи не зайде.

Господь в ній світлом, сяйвом вічним є,

Тому там дні не зміняться на ночі,

Така прекрасная краіна є,

Ісус туди усіх привести хоче.

Там місто - Новий Єрусалим,

Для вірних приготовлений чудово.

І ми там будем, будемвічно в нім,

Якщо вже тут народимось наново.

А вулиці в цім місті золоті,

А брами міста - сяючі перлини.

Там гарно так, що навіть уві сні

Не може цього бачити людина.

Там дерево життя посеред раю,

А у річкає тече жива вода.

Спасенні люди там Ісуса славлять

В одежах білих, в золотих вінцях

З усіх народів і з усіх племен

Зберуться там спасенні Богом люди,

Співатимуть святих, нових пісень,

І Сам Господь із ними завжди буде.

І ця краіна - не краіна мрій,

Реальність, яку можна осягнути.

Якщо вже тут, в долині цій земній,

Частіше відчуваю серця втому,

Щодень стає коротшим шлях життя,

А я все йду, і йду, і йду додому,

У край святий, у вічні небеса.

Закінчиться життєвая дорога,

Залишу негаразди всі земні.

А там лицем в лице зустріну Бога,

Спасителя безсмертноі душі.

Він відведе мене в святі оселі,

В нетлінний, у небесний вічний дім.

Забудуться усі земні недолі,

Я буду завжди з Господом моім.

Мій Бог - любов і вічне сонце правди,

В проміннях Його святості й любві,

Я буду пробувати вічно, завжли,

В нетлінній і нев'янучій красі.

Там я, і там усі спасенні люди,

Хто у святій крові обмив свій гріх.

І Сам Господь із нами завжди буде,

Його любов там обнімає всіх.

Та поки, що мені ще мандрувати

По цій гріхом знедоленій землі,

Я буду завжди всім розповідати

Про ці блаженства вічні, неземні.

Що Богом приготовлені людині

Готові, сховані на небесах

Для тих, хто в цій земній, сумній долині

Покаявсь перед Господом в гріхах.

Задумаймося, люди, бо недовга

Життя дорога на оцій землі.

І всім прийдеться стати перед Богом,